Головна Контакти Література Форум                                                      Пошук   

Наш край і люди



Андрій Грабенко


Починаючи з 1885 poку i до останніх років життя у нашому Херсоні мешкав, служив, творив Андрій Михайлович Грабенко, знаний в icторії української культури під псевдонімом Конощенка. Це була талановита, працьовита людина справді енциклопедичних знань. Коло його захоплень було різноманітне: етнографія, музикознавство, малярство. Він — укладач трьох збірок українських народних пісень, що вийшли на початку 20 ст. як результат багаторічних його досліджень на Півдні України. У1908 році, з відкриттям у Херсоні місцевого відділення російського музичного товариства, Андрія Грабенка обирають його членом як відомого у мicтi учасника музичних концертів ( грав на багатьох інструментах: скрипці, фортепіано, басолі). В той же час А. Грабенко був чудовим художником— аматором, любив малювати краєвиди Херсонщини, він—один iз організаторів виставок Херсонського товариства любителів образотворчого мистецтва. У колах місцевих службовців аж до 1917 року А.М. Грабенко був поважною людиною—працював секретарем Херсонської губернської земської управи, редагував земський "Збірник", був обраний членом мicької думи. Але головним у його житті залишалась любов до рідної землі—України. Саме їй він служив все життя до останнього подиху. Андрій Грабенко (Конощенко) був у нашому мicтi одним iз засновників, а згодом, i головою херсонської української громади, до якої входили у piзні роки подружжя відомих українських діячів; Олександр i Софія Русови, Феофан Василевський та його дружина, Людмила — поетеса Днпірова Чайка, письменник Микола Чернявський. Володимир Кедровський та багато інших. Члени громади часто збирались у затишному будинку Грабенка на вулиці Малоросійській (нині Українська,9), де бували визначні українці Одеси i Києва — 1.Липа, М.Комаров, АМащевич, С.Єфремов. Під час недовгої на Херсонщині влади Української Народної Республіки у 1919 році А. Грабенко стає головою Херсонської губерніальної управи, а його секретарем працює Микола Чернявський. Це були перші державні службовці Незалежної України — її лицарі. Тому й не дивно, коли в 1922 році в Херсоні починає діяти Українська автокефальна (Незалежна) Православна Церква, то А.Грабенко стає активним парафіянином та, за переказами, добирає старовинні українські духовні розспіви для хору служби Божої в Xpaмi св. мучениці цариці Олександри. Під час репресій патріотична діяльність А.Грабенка не могла пройти поза увагою каральних органів, викликали його на допити по сфабрикованій cпpaвi Спілки визволення України у 1929 році разом з М.Чернявським. Літнього хворого чоловіка виселили у господарську будівлю поруч iз домом. За свідченням, у 1932 році за його заповітом, Андрій Грабенко ( Конощенко) був похований на міському цвинтарі при дорозі напроти вирощеного ним чудового саду, що колись милував око херсонців по вул. Українській. На жаль, немає вже саду i ця частина кладовища, де покоївся прах видатного нашого земляка, забудована. Але залишились його добрі справи i людська пам’ять зберегла його iм’я для нащадків.
Олена Марущак.


БОРИС ГРІНЧЕНКО ЯК СВІТОЧ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. Історія і сучасність.

Видатний український письменник Микола Чернявський у 1920 poцi видав у Херсоні книжку під назвою «Кедр Лівана. Спогади про Б.Грінченка». Дійсно, постать Бориса Грінченка — поета, прозаїка, драматурга, перекладача, фольклориста, педагога, видавця, мовознавця — лексиколога, а головне — автора чотиритомного «Словаря української мови» — відповідає образові могутнього вічнозеленого велетня — кедра ливансъкого. Праця Грінченка над словником являє собою рідкісний науковий подвиг. « Тільки любов, — писав Олесь Гончар, - здатна була звершити цей подвиг, звершити працю, завдяки якій у фантастичний лексичний щедрості, в багатющому духовному спектрі постало саме життя народу, постало у всьому розмаїтті, в усій достовірності, дум i почуттів».Можна погодитись із А.Погрібним, який зазначив, що цей словник став такої ж ваги прекрасним пам'ятником Борисові Грінченку, як i Володимиру Далю його "Толковий словарь великорусского языка". Досить багато в Грінченковому словнику знаходимо позначок, де місцем збору мовних прикладів значиться Херсонщина. I це не випадково, адже з його автобіографії ми дізнаємося, що він "приїхав у Херсон статистиком губернського земства i півтора року там працював, то їздячи по городах i селах, то збираючи матеріали та обробляючи їx. Як об’їжджено вже було и описано всю губернії, з oceнi 1887 року переїхав до Катеринославщини..." В цей період, як відомо, в Xepcoнi в земстві працювали i діяли члени українофільського гуртка Олександр i Софія Русови, етнограф Андрій Грабенко (Конощенко), Феофан Василевський разом iз молодою дружиною Людмилою, більш знаною як письменниця Дніпрова Чайка, а також подружжя Марковичів. Силами ще і херсонської української громади в 1886 році було видано альманах "Степ Херсонський", на який рецензії написав Б.Грінченко. Саме під час перебування в нашому кpaї розпочинається його листування із І.Франком та співпраця із журналом "Зоря", на стоpiнкax котрого з'являються прозові твори переклади, вірші Б.Грінченка. Ось кілька рядків із вірша, написаного ним у Xepcoнi 18 грудня 1886 року i присвяченого дружині Mapiї: Кохана єдина! Ми в кут з тобою Робили над ділом святим. Ми в двох однією журились журбою I щастям раділи одним... Нині в Херсоні одна з бібліотек носить ім'я Бориса Грінченка, а в експозиції літературного відділу краєзнавчого музею його творчості відведено чільне місце. Ми можемо слідом за Олександром Олесем також порівняти життя i діяльн1сть світоча української культури із вільною і ясною морською хвилею, яка відкрила спраглим простір i красу відродження.
Олена МАРУЩАК


Дніпрова Чайка

ЄРИХОНСЬКА РОЖА
Я бачила квітку —
з святої землі
Побожні прочини до нас занесли:
Без пахощів, сіра,
посохла, негожа у
Та квітка була
« Єрихонськая рожа»
«Це дивная квітка»,
прочанин сказав,
Поклав на долоню,
водою полляв,
І - диво! Рослина
проснулася враз,
В очах розгорнулась,
в очах розцвілась.
Отак же часами,
як рожа пустині
Міняється серце
од ласки в людині.
1906

Дніпрова Чайка

Я вірую в красу…

Такий поетичний псевдонім обрала собі українська письменниця, фольклорист, педагог Людмила Василевська (Березіна), яка народилася у 1861 році в сім'ї сільського священика в Ананьївському повіті Херсонської губернії (нині - Миколаївщина). її дитячі роки пройшли на Херсонщині у с. Збур'ївці, що розкинулося біля самого гирла Дніпра з його мальовничими плавнями, вербами і чайками. Закінчивши одеську гімназію, молода вчителька починає педагогічну роботу і в 1881 році приїжджає в Херсон на учительський з'їзд, на якому активно підтримує його ухвалу про "викладання в школі на рідній мові народу". У 1885 році в одеському альманасі "Нива" відбувся її дебют як поета і прозаїка. В цьому ж році вона одружується з Феофаном Василевським - українським публіцистом, учасником національно-визвольної війни слов'ян на Балканах у Герцовині та Боснії, мужньою, непересічною особистістю, розповідь про яку потребує окремої статті. Молоде подружжя переїжджає до Херсона, де чоловік працює статистиком у губернській земській управі, і потрапляє у коло друзів та однодумців. В цей період у нашому місті існувала херсонська українська громада в особах таких відомих діячів культури та розбудови майбутньої української державності, як Олександр і Софія Русови, Андрій Грабенко (див. про нього " Ковчег" № 1(2) від 17.12.2000), Борис та Марія Грінченки, Д.Маркович. Це був час плідної творчості Дніпрової Чайки - пишуться вірші, оповідання-мініатюри ритмічної прози. В автобіографії вона писала:" Мене тягло до всякої краси і от тоді книги, поезія, спів, усякий фольклорний матеріал зробились моєю насолодою". Як згадував Андрій Грабенко (Конощенко), лібрето першої дитячої української опери "Коза-Дереза" Дніпрова Чайка написала буквально за два - три дні. А музику до неї з народних пісень добирали С. Русова та сам А. Конощенко. Опера була вперше виконана в Херсоні у 1886 році і вже потім надрукована у Львові в обробці видатного українського композитора Миколи Лисенка. В історію музичної культури України Дніпрова Чайка увійшла не тільки як автор лібрето дитячих опер М. Лисенка "Коза-Дереза" "Пан Коцький", "Зима і Весна", а й як відомий фольклорист-виконавець. Андрій Грабенко залишив нам спогади про спільну працю із Людмилою Василевською над укладанням збірок українських народних пісень: "Музичної освіти вона не мала... Починала вона тихо співати основну мелодію; після того, як я, було, запишу мелодію й для перевірки починаю сам її наспівувати, вона починала пригадувати варіації й підголоски. Спершу мені здавалося, що вона творить їх сама - так їх було багато..." У 1887 році за активну участь у роботі херсонської української громади Ф. Василевського звільнено з посади у земстві і піддано під гласний нагляд поліції, сім'я переїжджає на Київщину. А в 1895 році подружжя повертається до Херсона на запрошення губернської земської управи. В цей тривалий херсонський період (до 1908 року) сім'я Василевських мешкає по вул. Гімназичній, 2 (нині Червоностудентській), у власному одноповерховому будинку, який, на жаль, не зберігся до наших днів. У 1903 - 1904 роках тут у переддень першої російської революції письменниця співробітничає з організацією допомоги політичним в'язням Херсонської тюрми, її дім стає місцем зустрічі місцевих політичних діячів та митців, зокрема, письменника Миколи Чернявського, що оселився у Херсоні (див. про нього "Ковчег" №1 від 2000р). Л.Василевська потрапляє до списку неблагонадійних, її заарештовують, потім за нею встановлюється гласний нагляд поліції. Одним з перших, хто відзначив талановиту письменницю, був Іван Франко. уважно стежили за її творчим розвитком і Михайло Коцюбинський, Панас Мирний, Олена Пчілка. Створюючи жіночі образи в поезії і прозі, Дніпрова Чайка сама була уособленням справжньої української Жінки: тендітної і мрійливої дівчини, потім відданої і люблячої дружини, турботливої матері 3-х дітей, привітної господині, лагідної і мудрої бабусі і водночас - сильної, волелюбної, вірної ідеї вільної України, творчої особистості. Цілком природно, що особливе місце у літературній спадщині Дніпрової Чайки, котра виховувалась у священичій родині, займають релігійні мотиви. У поезії "Святі вечори", пройнятій життєдайним струменем ніжної жіночої душі, авторка передає радість, яка сповнює людські серця під час Великодніх свят:

В цей вечір буденного згука
Ніде не підхопить луна
Цей вечір — суцільна молитва.
Сама тільки радість ясна.

Такий же святковий світлий настрій навіює Пасха і героїні казки Дніпрової Чайки "Писанка" - дівчинці Меласі, яка з великим побожним почуттям очікує "святкового часу, коли небо і земля, вода і вітер, птахи і квітки, і люди усі радіють і христосуються". Торжеством віри поетеси і її життєвим кредо можна назвати вірш " Віра, Надія, Любов": Хто має гарячу віру в собі, Нехай не ховає, нехай оголосить, Та віра, як прапор, відвагу підносить, В зневірений розум, у душі слабі. Божественна іскра таланту дала можливість Дніпрової Чайці створити неповторний чарівний поетичний світ гармонії і краси.
Олена МАРУЩАК