Cerkva.ks.ua
Головна Контакти Література Форум                                                      Пошук   
Дитяча

  Оповідання для дітей
  Православні свята
  Притчі Іісуса
  Уроки мудрості для дітей і дорослих
  Заклик дитини
  Святі і світ живої природи
  Молитвослов на різну потребу
  Молитви архангелам
  Вірші
  Розмалюйки



Притчі Іісуса

Ісус Христос часто розповідав історії, які ми називаємо притчами.
Ці притчі допомагають нам зрозуміти Бога й самих себе. Адже притча – це не просто історія. У кожній із них закладено щонайглибший зміст! Всього ж Ісус розповів близько тридцяти притч. Усі вони записані в чотирьох книгах Нового заповіту – Євангеліях від Матвія, Марка, Луки та Іоанна.

Двоє будівничих
Жили собі двоє будівничих. І от якось кожен з них вирішив побудувати собі дім. Один будував швидко, не вельми дбаючи про те, що буде потім. І дім його був невдовзі збудований - на піску. Другий же працював ревно, хоча й повільно. Він весь час копав і копав, заглиблюючись усе далі й далі в землю. Річ у тім, що він не хотів розпочинати будівництво, поки не наштовхнеться на скелю. - Та навіщо тобі це? - глузливо питав його перший будівничий. - Поглянь-но на мене. Поки ти займаєшся нікому не потрібними пошуками, я побудував собі чудовий великий дім! - Але ж твій дім розміщено на піску! - відповідав другий будівничий. - Здійметься буря, і він упаде! Я ж бо шукаю скелю для того, щоб мій дім стояв на твердих підвалинах. Однак перший будівничий продовжував насміхатися з другого. Тим часом другий будівничий продовжував свої пошуки. Адже він напевне знав, що найважливіше при будівництві будь-якої споруди - це закласти її підвалини, або підмурівок. Цей підмурівок завжди має бути твердим, стійким та міцним. Інакше в негоду дім просто розвалиться. Нарешті другий будівничий відшукав скелю. І швидко було побудовано його дім. Минув певний час. І ось одного разу небо потемніло. Почалася страшенна буря. Шалений вітер гнав потоки води, яка почала збиратися навколо обох будівель. Отоді й стало видно різницю поміж побудованими домами. Дім другого будівничого витримав бурю, - адже він стояв на скелі. А побудований на піску дім несподівано зарипів, затріщав і - розвалився... І зосталися від нього лише руїни. От яке непросте завдання - побудувати дім! Недаремно ж Ісус назвав будівника першого дому людиною нерозумною. А другого, що будував на скелі, - мудрою. Адже й справді, як нерозумно - не подбати про найважливіше, про підвалини! Цю притчу Ісуса ти можеш прочитати в Євангелії від Матвія, розділ 7, вірші 24-27. А розповів Він її для того, щоб пояснити таку думку. Будувати життя можна, лише довіряючи Йому, Ісусові. Тільки той, хто довірився Ісусові, стоятиме твердо. Тільки в цьому разі він завжди буде в безпеці. Адже все інше - сипучий пісок...

Багач і Лазар
Жив собі багач. Жив він у розкошах і щодня бенкетував. А біля воріт його дому лежав у струпах жебрак на ім'я Лазар. Лазар помирав від голоду, тому він не відмовився б навіть від крихт зі столу багача. Однак йому ніхто нічого не хотів подавати. Тільки пси приходили до нього й лизали його рани. Минув певний час. Жебрак помер, і за страждання ангели віднесли його в рай. А невдовзі помер і багач. Але він потрапив у пекло. І знаєш чому? Тому що він ніколи не допомагав іншим. А в пеклі ой як несолодко ведеться! Грішники потрапляють у вічний вогонь і дуже страждають. Так було і з багачем. І от одного разу з пекла побачив багач несподівано праотця Авраама і поруч із ним щасливого Лазаря. А побачивши, звернувся до Авраама проханням: - Батьку Аврааме, змилуйся наді мною! Пришли до мені Лазаря, щоб він приніс мені трохи води і допоміг освіжити мій язик. А то мучусь я вельми в цьому полум'ї! На це Авраам відповів йому так: - Сину мій, згадай: а ти хоч раз допоміг Лазареві? Після чого додав: - За це ти й страждаєш нині... Ти жив у добрі, а Лазар терпів біду; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. Знай, що поміж ним і тобою велика безодня, яку перейти ніяк не можна. Допомагай же іншим людям - і обов'язково будеш винагороджений!
Цю притчу ти можеш прочитати в Євангелії від Луки, розділ 16, вірші 19-31.

Загублена монета
Якось одна жінка загубила монету. Вартість цієї монети була велика, тому й не дивно, що жінка дуже засмутилася. До цього в неї було десять срібних монет. І от - одна загубилася... Сусідки почали її втішати. - Чи ж варто так побиватися? - казали вони. - Адже в тебе лишилося ще цілих дев'ять монет! Одначе жінка знала, що загублена монета має бути десь у домі, тому вирішила будь-що-будь її знайти. У ті далекі часи електрики люди ще не винайшли. Підлога ж була покрита не постілками, як нині, а тростиною. І все це разом, звичайно, значно утруднювало шукання. Незважаючи на це, жінка при світлі свічки ретельно оглянула кожну щілинку в домі - вона вирішила не здаватися і продовжувала шукати загублену монету. І її наполегливість було винагороджено - вона знайшла монету! Як же вона зраділа! Жінка вибігла з дому до сусідок, щоб розповісти їм про свою радість. - Я знайшла свою загублену монету! - голосно вигукувала вона...
Цю притчу ти можеш прочитати в Євангелії від Луки, розділ 15, вірші 8-10.
А от чи знаєш ти, що вона означає? Загублена монета - це ми з тобою. Як ти, напевне, знаєш, ми всі заблукали в своїх гріхах. І тому дуже потребуємо Божої допомоги. Так чи варто від неї відмовлятися?.. Адже недаремно Ісус одного разу сказав так: - Я, Син Людський, прийшов відшукати і врятувати всіх загублених!

Добрий самарянин
Якось дорогою йшов один чоловік, котрий мав здолати довгий шлях з Єрусалима до Єрихона. Шлях цей пролягав між горами. І був він самотнім та безлюдним. Раптом де не взялися розбійники й напали на нашого мандрівника. Вони жорстоко з ним повелися - не тільки безжально побили, а ще й вкрали весь одяг. А його самого кинули помирати на шляху - безпорадного та побитого... Довго лежав так бідолаха, аж раптом почув звук чиїхось кроків. Дорогою хтось ішов. Це був священик. “Як добре! - насилу підводячи голову, подумав подорожній. - Священик мені обов'язково допоможе!” Та як же він помилявся! Попри своє звання, священик, наче і не було нічого, спокійнісінько пройшов повз нього. І знов почулися чиїсь кроки. То наближався левіт, як у ті часи називали духовних осіб. “Невже й він пройде мимо?” - із сумом подумав подорожній. На жаль, так і сталося. Утім, на відміну від священика, перш ніж піти, левіт підійшов подивитися, що ж тут скоїлося. Але після цього він, як і священик, також спокійно помандрував собі далі. Так би й помер від ран та від сильного болю наш сердешний мандрівник, якби на дорозі не з'явився подорожній верхи на віслюкові. Це був чужинець, мешканець іншої місцевості - самарянин. Мешканці Юдеї та Самарії не любили одне одного, тому наш мандрівник навіть і розраховувати не міг на його допомогу. Однак самарянин підійшов і зі співчуттям схилився над ним, а потім змастив та перев'язав потерпілому рани. Коли ж тому стало трохи легше, він обережно підняв пораненого, посадовив його на свого віслюка і відвіз до найближчого заїжджого двору. Решту дня і всю наступну ніч самарянин пробув із недужим. А наступного дня йому треба було рушати далі. Та перед тим, як піти, самарянин заплатив господареві заїжджого двору за їхнє перебування, після чого попросив його доглядати свого нового друга, поки той не видужає. Для цього самарянин залишив господареві гроші, сказавши: - Допоможи йому одужати, дуже прошу! Якщо ж грошей забракне, на зворотному шляху я тобі доплачу. Розповівши цю історію, Ісус спитав свого слухача: Хто з цих трьох учинив правильно? Звісно, самарянин. - Певна річ, - мовив Ісус. - Чини й ти так само. Допомагай і ти людям, котрі потрапили в біду.
Цю притчу ти можеш прочитати в Євангелії від Луки, розділ 10, вірші 30-37. А знаєш-бо, так і в житті буває! Іноді твоїм другом може виявитися той, кого ти сьогодні вважаєш ворогом...

Рибальський невід
А ось іще одна притча Ісуса.
- Уявіть собі рибалок, - сказав Він одного разу своїм слухачам. - Яка тяжка їхня праця! Їм так часто доводиться довго чекати, поки їхній невід нарешті принесе багато риби. А вони ж саме й живуть за рахунок цієї риби! Зрозуміло, що чим більше риби, тим більше вони на ній зароблять... А тепер пригадайте, що зловлену рибу рибалки ретельно сортують. Хорошу рибу вони готують на продаж, адже вона смачна, і люди охоче її купують. Погану ж рибу викидають - яка з неї користь? - Саме так, - продовжував Ісус, - буде й у кінці світу. Настане час, коли все зміниться. Прийде нарешті Царство Небесне. Бог зі своїми ангелами спуститься на землю і почне судити людей. Добрих Він поставить праворуч од Себе, злих - ліворуч. І скаже Бог людям, котрі опиняться від Нього праворуч, тобто праведникам: - Прийдіть, благословенні Батька Мого, успадкуйте царство, яке Я для вас давно приготував. І ці люди потраплять у рай. Людям же, котрі опиняться від Нього ліворуч, тобто грішникам, Бог скаже: - Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, який для вас приготував диявол. І ті підуть у пекло... - Тепер дайте мені відповідь на моє питання, - завершив Ісус. - А ви? Ви готові постати перед Богом?..
Цю притчу ти зможеш прочитати в Євангелії від Матвія, розділ 13, вірші 47-50.


Пшениця і кукіль
Напевне, ти чув такий вислів: “Відокремлюйте пшеницю від куколю”. У нашу мову він прийшов завдяки такій притчі Ісуса. Один хлібороб прагнув великого врожаю, тому для свого посіву завжди вибирав тільки найкраще зерно. “Якщо сім'я добре, - міркував він, - то і врожай буде прекрасний”. І от якось посіяв він на своєму полі щонайкраще зерно. Але в нашого хлібороба був недруг - людина, яка хотіла заподіяти йому зло. Якось уночі цей недруг прокрався на поле нашого хлібороба. Витягши зі своєї торбини насіння бур'яну, він засіяв ним усю ниву, бо дуже хотів завдати хліборобові прикрощів. Цей бур'ян Ісус назвав куколем. Спочатку коли він тільки-но з'являється з-під землі, то нітрохи не відрізняється від хороших сходів. Зовні це така сама трав'яниста рослина з родини злаків. Одначе кукіль не колоситься. І, крім того, він заважає рости пшениці. Тому він - справжнісінький шкідник. І от минув певний час. Одного разу робітники хлібороба знайшли на полі кукіль. Вони прийшли до господаря й сказали: - Пане! Ти засіяв поле добірною пшеницею. Але там тепер стільки куколю! Може, варто його виполоти? - Не поспішаймо, - відповів мудрий землероб. - Так-бо ми можемо повиривати й пшеницю. Нехай поки що вони ростуть разом. Коли ж настануть жнива, кукіль ми виполемо й спалимо, а всю зібрану пшеницю складемо в клуню. Так і сталося. Коли пшениця достигла, її зібрали і зсипали в клуню. Увесь же кукіль випололи й спалили.
Цю притчу ти можеш прочитати в Євангелії від Матвія, розділ 13, вірші 24-30 і 36-43. Як ти гадаєш, про що вона? Сам Ісус її розшифрував так. Є люди, котрі вважають, вони ревні християни. Адже вони чинять правильно, обов’язково моляться! Але насправді вони більше подібні до куколю. Бо вони тільки те і роблять, що думають про себе, а до інших людей ставляться з байдужістю.

Чудові перли
Перли - це велика коштовність. У часи Ісуса вони вважалися вельми цінними. Можливо, саме тому й пов'язана з ними наступна притча Ісуса Христа. Ось ця. Жив собі один чоловік, який дуже полюбляв коштовні перли. Він був ладен за них платити величезні гроші. І от одного разу побачив найпрекраснішу з усіх перлин, що коли-небудь потрапляла йому на очі. "Як же я хочу, щоб вона стала моєю!" - подумав цей чоловік. Одначе грошей на купівлю тієї перлини йому бракувало. Тоді чоловік зібрав усе, що мав, разом із придбаними ним перлами і продав. А на виручені гроші купив оту найкращу перлину. Як він радів, як тішився! І було чому. Адже він нічого не пошкодував, аби придбати найкраще з того, що бачив будь-коли... Так і Царство Небесне - за нього можна віддати все!..
Цю притчу ти можеш прочитати в Євангелії від Матвія, розділ 13, вірші 45-46.

Блудний син
Один чоловік мав двох синів. Цей чоловік був дуже багатий. І сини знали, що свого часу все батькове добро належатиме їм. Але молодший син не хотів довго чекати. Він був такий нетерплячий! Він захотів одержати свою частку швидше, бо йому дуже хотілося піти з дому й пожити собі на втіху. Тому він попросив: - Батьку, віддай мені мої гроші вже зараз. - Гаразд, - погодився батько, хоча прохання сина й завдало йому великого жалю. І батько розділив між синами все своє майно. Узявши гроші, молодший син поїхав до іншої країни й певний час жив там розкошуючи. Однак невдовзі гроші скінчилися. І, щоб прогодуватися, молодший син найнявся пасти в полі свиней. Проте за цю роботу йому платили так мало, що він постійно голодував. І от одного разу син згадав про батька та його дім, в якому навіть наймити мали достатньо їжі. Він глибоко розкаявся в своєму вчинкові і раптом подумав: "Що ж я тут роблю? Повернусь я краще до батька і попрошу в нього пробачення. Нехай він візьме мене хоча б за наймита. Адже я розумію, що не достойний бути його сином..." Він зібрався і вирушив додому. Усю дорогу юнак думав, як зустріне його батько, чи не вижене він його з дому. Однак батько, сумуючи, чекав повернення сина. І, коли побачив його, дуже зрадів. Він покликав слуг і звелів приготувати святкову вечерю. У цей час старшого сина вдома не було. Коли ж увечері він прийшов додому, то почув музику й сміх. - Твій брат повернувся, сказали йому слуги, - і батько влаштував свято. Тут вийшов батько. - Ходімо на свято! – покликав він старшого сина. Але той розгнівався. - Скільки років я працював на тебе, і ти ніколи не влаштовував для мене свята! - вигукнув він. - Цей же взяв гроші, прогайнував їх і, коли все втратив, повернувся

Неправедний суддя
Наступна притча Ісуса розповідає про неправедного суддю. Судді є й сьогодні. Їхнє завдання - стежити за тим, щоб люди дотримувалися законів. Схоже завдання вони виконували і в часи Ісуса Христа. Тому й приходили до них люди в різних справах: одні просили допомоги, другі - поради, треті - захисту. Однак цей суддя був дуже й дуже несправедливим. Він не вірив у Бога і геть не любив людей, а тому зовсім і не прагнув їм допомогти. І от яка одного разу з ним трапилась історія. У тому ж місті жила бідна жінка-вдова. У цієї жінки сталося лихо: в неї хотіли відняти все її майно. Тому бідолашній нічого іншого не лишалося, як шукати допомоги й захисту в судді. Проте суддя був невблаганним і навідріз відмовився їй допомогти. Не бачачи іншого виходу, жінка почала знов і знов ходити до судді, благаючи його про допомогу. Так вона приходила до нього щодня, й одного разу суддя подумав: "Як же ця жінка мені набридла! Певно, щоб вона мені більше не надокучала, доведеться їй допомогти!" І він допоміг жінці вирішити справу
Цю розповідь Ісуса ти можеш прочитати в Євангелії від Луки, розділ 18, вірші 1-8. Що ж вона означає? А от що. Якщо навіть такий бездушний і жорстокий суддя допоміг бідній жінці, то невже добрий і люблячий Бог не допоможе своїм дітям? Тому завжди звертайся про допомогу до Бога, і Він неодмінно тобі допоможе! Недаремно ж бо Ісус одного разу сказав так: - Просіть - і вам дасться. Шукайте - і знайдете. Стукайте -і вам відчинять!

Схований скарб
Іншого разу Ісус розповів таку притчу. Якось один чоловік скопував поле. І раптом його лопата вдарилася об щось дуже тверде. "Що це може бути?" - подумав той чоловік. Дуже обережно він розгріб землю і несподівано побачив скриню, доверху наповнену золотом, сріблом і коштовним камінням. Так він знайшов скарб. Що ж чоловік зробив із знайденим скарбом? Він не взяв його, зовсім ні! Навпаки, він знову закопав скриню в землю, щоб її не було видно, і рушив додому. А дорогою подумав: "Я куплю це поле, і тоді скарб, який я знайшов, також перейде в цілковиту мою власність". Можна собі уявити, як він хвилювався, адже йому так хотілося мати всі ці коштовності! Однак на купівлю поля йому бракувало грошей. І тоді він вирішив продати все, що мав. А на виручені від продажу гроші купив усе поле разом із заритим у ньому скарбом. Тепер скарб цілком належав йому. І він був щасливий.
Цю притчу ти можеш прочитати в Євангелії від Матвія, розділ 13, вірш 44. До чого, як ти гадаєш, Ісус розповів цю притчу? Річ у тім, що найбільший скарб у світі - це Царство Небесне, заради якого нічого не варто шкодувати.

Заблукана вівця
Одного разу Ісус розповів таку історію. Жив собі пастух, у череді котрого було сто овець. Це був дуже добрий і турботливий пастир. І от якось він помітив, що одна з овечок загубилася. Можливо, вона просто відійшла від череди й заблукала. Пастух, звичайно, дуже зажурився. І хоча в нього було ще дев'яносто дев'ять овець, він усе ніяк не міг забути про цю одну пропалу вівцю. Тому він не махнув на неї рукою. Зовсім ні! Він пригнав решту дев'яносто дев'ять овець у кошару, а сам вирушив на пошуки пропалої вівці. Ми не знаємо, як довго пастух її шукав. Коли ж нарешті знайшов, то дуже зрадів. Бережно піднявши на плечі, пастух приніс її назад до череди. А своєю радістю він поділився з сусідами. - Радійте, люди! - сказав він. Я знайшов свою заблукану вівцю. І всі раділи разом із ним.
Цю притчу ти можеш прочитати в Євангелії від Луки, розділ 15, вірші 3-7. Для людей того часу слово "пастух" ("пастир") було близьким і дуже зрозумілим. Кожен знав, що повинен робити пастух. Він ніколи не кине в біді свою череду. Радше пожертвує заради неї своїм життям, аніж полишить її напризволяще. Так учинив і сам Ісус Христос, який настільки любить людей, що погодився вмерти за них. Тому Він і сказав одного разу: - Я є пастир добрий. Пастир добрий, який віддасть життя своє за овець... Отож і ми повинні обрати своїм пастирем Ісуса Христа. Тоді ми перебуватимемо під Його охороною, і завжди Він дбатиме про нас.

Велика вечеря
Жив собі один багатий чоловік. І якось він вирішив улаштувати велику вечерю. Заздалегідь було надіслано запрошення. А коли все було готове, чоловік той послав одного зі своїх слуг сповістити про це запрошених. Проте ніхто з них не виявив бажання прийти. Утім, чесно признатися в цьому вони не хотіли. Тому кожен вигадав якусь причину Перший, наприклад, сказав так: - Я оце придбав землю, і мені треба піти її оглянути. Прошу тебе, вибач мені. Другий відповів інакше: - Я тільки-но купив собі п'ять пар волів і маю їх випробувати. Тому не зможу прийти. Вибач. Третій мовив: - Я щойно одружився і тому, на жаль, не маю змоги прийти. І так далі... Одне слово, в кожного із запрошених знайшлася відмовка. Головна ж причина, однак, була зовсім інша: їм просто не хотілося йти. От і все... Можеш собі уявити стан чоловіка, котрий улаштовував вечерю, коли слуга повернувся з такою прикрою звісткою? Але чоловік той не розгубився. Не пропадати ж і справді приготовленій їжі! І він наказав своєму слузі вирушити в місто й запросити всіх тих, кого зустріне: голодних, бездомних, калік, сліпих, кульгавих, убогих... Почувши про це, ті горопахи, напевне, власним вухам не повірили. - Як? - у подиві розводили вони руками. - Нас запрошують на вечерю? Та, переконавшись, що слуга не жартує, вирішили піти. Адже їм так хотілося їсти! Проте, коли вони сіли за стіл, виявилося, що все ще лишається чимало вільного місця. Тоді чоловік знову послав слугу. - Пройди-но шляхами та огорожами, - сказав він йому, - і переконай усіх, кого зустрінеш, прийти до мене. Нехай-бо нарешті заповниться дім мій! Слуга виконав наказ свого пана, і невдовзі за столом не залишилося вільних місць.
Ось така притча. Ти можеш прочитати її в Євангелії від Луки, розділ 14, вірші 16-24. А розповів її Ісус у зв'язку ось із чим. Добра звістка про Ісуса Христа і Його спасіння - це також як чудова вечеря. Однак багато хто з людей відмовляється навіть і слухати про це. Інші гадають, що вони не гідні того, аби бути запрошеними на вечерю Бога. Як же вони помиляються! Адже Бог запрошує всіх. Так не відмовляймося від Його запрошення!

Будьте напоготові
Ця притча розповідає про весілля. Ні, не зовсім про весілля, а... Утім, читай далі. У ті далекі часи весілля проходили зовсім не так, як нині. Наприклад, молода ніколи не знала, коли молодий прийде по неї.. А прийти він міг як уночі, так і вдень. Міг навіть затриматися на кілька діб. За давньою єврейською традицією, момент приходу молодого неодмінно мав бути для молодої несподіванкою. Тому й чекала кожна молода свого молодого в цілковитій готовності, щоб можна було будь-якої миті піти за ним. А разом з нею чекали молодого й усі її подруги. Забравши молоду, молодий із друзями повертався до свого дому. І починалося свято! У цій святковій церемонії брало участь багато людей, бо по дорозі до весільної процесії міг приєднатися кожен, хто схоче. При цьому люди вдягали свій найкращий одяг. Якщо вечір, вони запалювали смолоскипи й світильники (ці світильники, на кшталт гасових ламп, горіли завдяки тому, що в них наливали спеціальну олію). Запрошені музиканти грали запальні мелодії. І все це було дуже весело й цікаво!
Так само відбувалася й весільна церемонія в притчі Ісуса. Однак розповідає сама притча ось про що. Того вечора молодий усе ніяк не з'являвся. І, втомившись від довгого чекання, молода та її подруги несподівано для себе заснули. Раптом їх розбудив чийсь голосний вигук, що сповіщав про прихід молодого. Дівчата вмить схопилися. Довкола було темно. Виявилося, що, поки дівчата спали, їхні світильники погасли - у них вигоріла вся олія. П'ятеро з дівчат швидко запалили свої світильники. Вони завбачливо прихопили з собою невеличкий запас олії, який зараз і залили в свої світильники. В інших же п'яти дівчат - їх Ісус назвав нерозумними - олія скінчилася. І вони почали благати перших дівчат із ними поділитися. - Дайте й нам трошки олії, адже наші світильники погасли! Однак ті відмовилися з ними ділитися. Ні, ти не подумай, що вони були такі вже жадібні. Зовсім ні! Просто весільна церемонія тоді могла тривати довго, через те вони боялися, що їм самим забракне олії. Тому вони запропонували: - А ви краще збігайте до продавців і купіть у них! Так тим і довелося зробити. Тим часом з'явився молодий. Разом із молодою та п'ятьма її подругами, що залишилися, він рушив до себе додому. І коли вони прийшли в дім молодого, двері зачинилися й розпочався бенкет. А що ж п'ятеро нерозумних дівчат? Вони швидко купили олію і поспішили до дому молодого. Та ба, двері були зачинені. Вони спізнилися... Річ у тім, що в ті часи був звичай: після того, як гості заходили в дім, молодий зачиняв двері. І після цього вже нікому заходити не дозволялося. Так і не потрапили дівчата на весільний бенкет... Цю притчу ти можеш прочитати в Євангелії від Матвія, розділ 25, вірші 1-13. А зміст її дуже простий. Настане час, і Ісус знову повернеться на землю. Коли це станеться, ніхто не знає. Але буде неодмінно! Тому дуже важливо бути готовим до Його приходу. Як були готові ті п'ятеро дівчат, котрі зуміли запалити свої світильники. А ти? Ти готовий зустріти Ісуса? Чуєш, ось Він сам звертається до тебе: - Я стою біля дверей і стукаю. Хто почує Мій голос і відчинить Мені, до того Я увійду... Ти готовий відчинити двері Ісусові?

Весільне вбрання
Весіллю присвячено й наступну притчу Ісуса. Але не звичайному весіллю - одружувався царевич. Із цього приводу було розіслано чимало запрошень і закликано безліч гостей. Цар навіть подбав про те, щоб для кожного гостя приготували особливе весільне вбрання, як тоді було заведено. І, звичайно, на всіх чекало прекрасне частування. Нарешті настав день весілля. Цар сам вийшов до залу, щоб привітати всіх присутніх. Одного за одним він почав обходити гостей. І раптом у гніві зупинився: один із запрошених був одягнений у брудний подертий одяг! Цар розгнівався. Хіба можна в такому одязі з’являтись на весіллі, тим більше на царському? Недивно, що цар дуже розсердився. - Гей, друже! - звернувся він до гостя. - А чому ти не в весільному вбранні? Гостеві не було чого відповісти. Адже йому було у що вдягнутися - кожному гостеві тоді готували особливе весільне вбрання. Якщо ж гість з'являвся у власному вбранні, це вважалося образою для царя та всіх його гостей. Одначе гість не схотів одягати це весільне вбрання - він вирішив, що його вбрання, навіть брудне й подерте, анітрохи не гірше. - Ну що ж, - мовив цар, так і не дочекавшись од гостя відповіді, - тоді тобі доведеться звідси піти. І він наказав слугам вивести гостя з залу. Цю притчу ти можеш прочитати в Євангелії від Матвія, розділ 22, вірші 11-24. А висновок із неї такий. Бог кожному з нас приготував своє вбрання. Наша праведність - ось наше з тобою вбрання. Бути праведним - це означає завжди слухатися Бога і чинити так, як Він велить. Тому ніколи не соромся вдягати Боже вбрання - і тоді Він завжди буде з тобою!

Сіяч
Одного разу навесні вийшов у поле сіяч для нового посіву. Сіяли в ті часи вручну. Адже це нині їздять полями великі трактори, які тягнуть за собою плуги й водночас сівалки. Плуг борознить землю, а з сівалки рівномірно падає в землю насіння. А от раніше таких машин не було. Тому сіячам і доводилося розкидати зерна. Вони брали їх із торбини, що висіла на плечі, і, йдучи від одного кінця поля до іншого, широким помахом руки розкидали. А засівають поле для того, щоб через певний час насіння зійшло і з нього виросла пшениця. Адже з пшениці печуть хліб. Спочатку її, щоправда, треба зібрати й змолоти. А навіщо потрібен хліб, тобі відомо і без мене, чи не так? Ось тому й засівають поле щороку. Одначе нашому сіячеві не дуже щастило. Річ у тім, що чимало з розкиданого ним насіння просто пропало. Знаєш, як це сталося? Одні зернини, коли їх розсівали, впали при дорозі, і їх видзьобали птахи. Другі впали на кам'янистий грунт. Вони швидко проросли, але через те, що землі та води там було мало, паростки зів'яли й засохли, коли добре пригріло сонце. Треті потрапили поміж тернин, які заглушили паростки пшениці й не дали їм обколоситися. Та добре, що були й інші зерна. Ці зерна впали на поле туди, де багато чорнозему і немає ні каміння, ні терну. Саме це насіння й дало добрі сходи, а зійшовши, вродило сторицею. Спершу, звичайно, ті сходи росли помалу. Та коли настав час урожаю, тут колосилася золота пшениця. І землероб, радіючи, зібрав достигле зерно.
Цю притчу ти можеш прочитати в Євангеліях від Матвія, розділ 13, вірші 2-8 і 18-23, від Марка, розділ 4, вірші 3-8 і 14-20, і від Луки, розділ 8, вірші 5-8 і 11-15. Що ж вона означає? Сам Ісус пояснював її так. Сім'я - це Боже Слово, Біблія. Коли Боже Слово проповідується, одні люди слухають його, та не приймають у своє серце. Другі чують Слово Боже і з радістю його приймають. Але вони нестійкі і швидко зневірюються, особливо під час якоїсь скрути. Треті слухають Слово, та воно не приносить плоду, бо щоденні турботи, принада багатства й життєві розкоші для них важать більше і заступають те Слово. Проте є, на щастя, люди, котрі не тільки слухають Боже Слово, але й завжди чинять так, як їм велить Бог. Саме в житті таких людей і відбуваються всілякі щасливі зміни. Молімося ж і ми з тобою, щоб Боже Слово приносило нам самі лише добрі плоди!

Просіть – і дасться вам
Одного разу Ісус розповів людям, які зібралися довкола Нього, ось таку притчу. - Уявіть собі, - почав Він, - пізній вечір. Ви вже готуєтеся до сну. І в цей час у ваші двері стукають. Це ваш друг, котрого ви ніяк не чекали такої пізньої години, вирішив завітати до вас у гості. Звичайно, він захопив вас зненацька. Вам нічим його пригостити, бо хліб у вас скінчився. Що ж робити? Ураз ви згадуєте про іншого свого друга, котрий живе неподалік. І вирішуєте піти до нього. Однак уже північ. Ваш інший друг уже давно в ліжку. Через те йому зовсім не подобається, що в таку пору до нього хтось стукає. А ще про щось просить. Ні, йому не шкода поділитися з вами хлібом, який у нього є. Просто година вже пізня... Як, ви гадаєте, вчинить ваш друг? "Іди спати, - майже напевне сонним голосом відкаже він. - І приходь завтра..." Одначе вам соромно повертатися з порожніми руками. Адже вдома у вас гість, а пригостити його немає чим. Тому ви не йдете. І в якусь мить ваш друг розуміє, що робити нічого. Він устає і ділиться з вами хлібом. - Уявили? - раптом спитав Ісус. - А тепер подумайте: якщо навіть ваш друг, якого ви підняли з ліжка, готовий усім із вами поділитися, то невже ви гадаєте, що з вами не поділиться Бог? Тому просіть у Бога, і Він ніколи вам не відмовить! Головне - не забувайте молитися...
Цю притчу ти знайдеш у Євангелії від Луки, розділ 11, вірші 5-10.

Фарисей та митник
У ті часи, про які розповідаємо, великий пишний храм прикрашав місто Єрусалим. Мешканці міста дуже пишалися своїм храмом. Недаремно ж бо він тоді вважався найгарнішою спорудою! А побудували його для того, щоб люди там могли поклонятися Богові. От із ним, із цим храмом, і пов'язана наступна притча Ісуса. Одного разу в єрусалимський храм зайшли два чоловіки. Це були люди, що мали різне суспільне становище. Один був фарисеєм - священнослужителем. Ісус називав фарисеїв лицемірами, тобто нечесними людьми. Другий був митником, як тоді називали збирачів податків. Фарисей, уклякнувши, так почав молитися Богові: - Господи! Дякую Тобі за те, що я не такий грішник, як решта. Я пощу двічі на тиждень і десяту частину всього, що надбаю, завжди Тобі віддаю! Дякую Тобі, Боже, за це!.. Уяви собі цього відвідувача храму. Ось він стоїть - упевнений у собі й у тому, що все робить правильно. Видно, що він дуже пишається своїм високим становищем у суспільстві. Пишається тим, що має. На ньому довгий одяг, оздоблений торочками. На лобі - золота пов'язка на знак його вищості. Фарисей довго перелічує Богові, скільки він зробив добрих і корисних справ. Наголошує на тому, який він хороший... І він нічого не просить у Бога, - адже він Бога не потребує!.. А тепер послухай, що він каже про митника - іншого відвідувача храму, який молиться неподалік: - Дякую Тобі, Боже, також за те, що я не такий, як ось цей митник!.. Ці слова фарисей промовляє, насмішкувато позираючи скоса на митника. Ну що? Уявили? А тепер погляньте на митника, що в цей час також молиться. Митники тоді не були в пошані, їх вважали жадібними й нечесними. І було за що. Адже вони збирали податки на користь Римської імперії, яка завоювала на той час Юдею. Та прислухаймося, про що молиться цей митник! - Господи! - звертається він до Бога. - Змилуйся наді мною, грішником! Допоможи мені виправити себе і все своє життя!.. Митникові нелегко вимовляти слова молитви. Він-бо знає, як завинив перед Богом і людьми! Але він так сподівається, що Бог його простить! Як ти гадаєш, хто з цих двох більше заслуговує на Божу милість? Ось послухай, що про це каже сам Ісус. - Запевняю вас, - так закінчує Він свою притчу, - що саме митник, а не фарисей, повернувся додому прощеним! Хто принижує себе - хай піднесеться! А хто себе підносить, буде приниженим!
Зрозуміли чому? Тому що саме митник визнав свої помилки й хоче виправитися! Фарисей же так нічого і не зрозумів... Тому частіше молися й проси Бога простити тебе за всі твої неправильні вчинки. А головне - намагайся ніколи таких неправильних вчинків не робити... Цю притчу записано в Євангелії від Луки, розділ вірші 9-14.

Злі виноградарі
А ще Ісус розповів таку притчу. Якось один господар вирішив обнести свій виноградник огорожею. Він викопав у ньому чавило для одержання соку поставив сторожку і найняв робітників. Сам же поїхав у своїх справах. І от настав час збирати врожай. Прекрасний виноградник сповнився стиглими гронами. І тоді його господар прислав слуг по свою частину врожаю. Але виноградарі напали на слуг. Одних вони побили, інших закидали камінням, а кількох слуг навіть убили. Тоді господар послав інших слуг, цього разу ще більше. Проте історія знов повторилася. І на цих слуг напали виноградарі. Річ у тім, що найняті робітники вирішили не тільки забрати собі виноградник, а й привласнити всі плоди з нього. Тоді господар подумав: "Нехай-но я пошлю до них свого сина. Може, його вони пошанують". Та поява господаревого сина геть не змінила жорстоких виноградарів, котрі міркували так: "Це спадкоємець. Уб'ємо ж його - і тоді виноградник наш!" І виноградарі не вагаючись убили сина господаря.
Розповівши цю сумну історію, Ісус так спитав у своїх слухачів: - Як, ви гадаєте, вчинить господар із виноградарями? - Заслужено скарає їх насмерть, - відповіли Йому. - Виноградник же винайме іншим людям, які чесно почнуть віддавати йому все, що належить. Ураз несподівано для слухачів Ісус обурився. - Чому ж ви ніяк не хочете побачити все те, що вам провіщали пророки? - вигукнув Він. Бог послав вам Свого Сина, щоб показати, Хто справжній господар землі! А ви натомість Його вб'єте! Хай же Бог дасть вам серця, сповнені каяття!.. Зрозумійте ж нарешті: якщо ви не виправитеся, ніколи нічого не зміниться на землі! - заспокоюючись, завершив Ісус... Цю притчу ти знайдеш у Євангеліях від Матвія, розділ 21, вірші 33-44, від Марка, розділ 12, вірші 1-12, і від Луки, розділ 20, вірші 9-18.

Нерозумний господар
У одного багача було багато пшеничних полів. І він часто, милуючись, походжав ними. До речі, а ти сам бував коли-небудь на пшеничному полі? Там так гарно! Навкруги колишеться золотисте колосся, налите важким зерном. Гріє сонечко... Тому й подобалося нашому господареві ходити своїми полями. А ще подобалося з гордістю думати про те, який він багатий. Тільки одне його непокоїло: куди складати пшеницю з нового врожаю? Адже він був такий багатий, що всі його стодоли були забиті зерном. Отож і гадай, куди подіти нове збіжжя. І от якось у багача майнула така думка: "А що, коли знести всі маленькі стодоли й замість них побудувати кілька великих?" Ця думка, напевне, була варта уваги. Але... Але саме того дня, коли вона в нього виникла, багач помер. Уявляєш?..
Так закінчується ця притча, яку ти можеш прочитати в Євангелії від Луки, розділ 12, вірші 16-21. А зміст її такий. Цей чоловік хотів устигнути зробити чимало. І таки встиг чимало - недаремно ж бо він був такий багатий. Він ревно працював. І тільки одного не встиг зробити – головного - він жодного разу не згадав про Бога... Саме тому Ісус назвав цього господаря безумним. Адже все, що ми маємо на землі, залишиться тут. І після нашої смерті обов'язково перейде до когось іншого. Як перейшло все майно багача після його смерті його дітям. І це прекрасно. Але що залишається самій умираючій людині? Узяти ж усе, що нами зібрано на землі, на той світ не вдасться! Тому й повинен кожен заздалегідь подбати про те вічне життя, яке вготоване йому Богом. Саме це і допомагає людям зробити Ісус. От як Він сам про це каже: - Що матиме людина, котра придбає весь світ, а вічне життя при цьому загубить? На які скарби можна проміняти вічне життя? Адже Я прийду зі Своїми ангелами у славі Отця Мого - і кожного судитиму за його справами… Усе треба робити вчасно, бо наше життя сповнене несподіванок, які підстерігають нас на кожному кроці. Смерть людини також нерідко буває несподіваною... Тому вже зараз варто подбати про своє майбутнє. Хочеш, зробимо це разом? Помолись так, як це пропонував зробити сам Ісус: "Отче наш, що єси на небесах. Нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні, і прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо кожному боржникові нашому. І відведи від нас спокусу, але визволи нас від лукавого (тобто від зла)! Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь". Ця молитва називається "Отче наш". А знайдеш ти її в Євангелії від Матвія, розділ 6, вірші 9-13. От, певно, і все, що я хотів тобі розповісти про притчі Ісуса. Будь щасливий! І хай тобі у всьому й завжди допомагає Бог!

Наверх